Третья книга царствГлава 8 |
1 |
2 Все израильтяне собрались у Соломона на праздник в месяце этаним (седьмом месяце года). |
3 Когда все старейшины Израилевы были в сборе, священники подняли ковчег |
4 и понесли вместе с левитами ковчег ГОСПОДЕНЬ, Шатер Откровения и всю священную утварь, что была в Шатре. |
5 А царь Соломон и вся община Израиля, собравшаяся к царю перед ковчегом, принесли в жертву столько овец и быков, что и не счесть и не перечислить. |
6 |
7 Херувимы распростирали свои крылья над местом, где стоял ковчег, укрывая ковчег и шесты, на которых его носили. |
8 Шесты выступали за ковчег настолько, что их концы были видны стоящим впереди во внутреннем святилище, но снаружи они не были видны. Так оно и поныне. |
9 Внутри ковчега не было ничего, кроме двух каменных скрижалей, которые туда положил Моисей на горе Хорив: то был Завет, Союз, заключенный ГОСПОДОМ с израильтянами после исхода их из Египта. |
10 Когда священники выходили из святилища, облако наполнило Храм, |
11 и не могли больше священники стоять и совершать служение, потому что Слава ГОСПОДНЯ наполнила Храм ГОСПОДЕНЬ. |
12 |
13 |
14 |
15 и сказал: «Благословен ГОСПОДЬ, Бог Израилев! Он свершил рукой Своей то, что Сам заповедал отцу моему Давиду, когда говорил ему: |
16 „С того дня как Я вывел народ Мой, Израиль, из Египта, Я не избирал ни одного города из всех племен Израиля, чтобы построить в нем Храм для имени Моего; но избрал Я Давида, чтобы правил он народом Моим, Израилем“. |
17 Отец мой Давид всем сердцем желал построить Храм для имени ГОСПОДА, Бога Израилева. |
18 Но ГОСПОДЬ сказал отцу моему Давиду: „Желание твое благое — построить Храм для имени Моего. |
19 Но не ты построишь этот Храм, а сын твой, рожденный от тебя, — он построит Храм для имени Моего“. |
20 И ныне ГОСПОДЬ исполнил Свое обещание: я, наследник отца моего Давида, взошел на престол Израилев, как заповедал ГОСПОДЬ, и построил Храм для имени ГОСПОДА, Бога Израилева, |
21 и устроил в нем место для ковчега, где хранится Завет, Союз, что ГОСПОДЬ заключил с нашими праотцами, когда вывел их из Египта». |
22 |
23 и сказал: «ГОСПОДИ, Боже Израилев! Нет бога, подобного Тебе, ни на небе, вверху, ни на земле, внизу! Ты хранишь верность Завету, Союзу, и неизменен в любви Своей к слугам Твоим, которые служат Тебе всем сердцем. |
24 Ныне Ты исполнил обещание Свое, данное слуге Твоему Давиду, моему отцу; и ныне Ты Своей рукою исполнил то, что изрек устами Своими. |
25 И ныне, ГОСПОДИ, Боже Израилев, сдержи и другое Свое обещание, данное слуге Твоему Давиду, моему отцу, ведь Ты сказал: „Никогда не лишишься ты наследника, сидящего пред Моими очами на престоле израильском, если только сыновья твои будут идти праведными путями и следовать Закону Моему, как следовал ему ты предо Мною“. |
26 А теперь, Боже Израилев, прошу, да сбудутся Твои обещания, которые Ты дал слуге Своему и отцу моему Давиду. |
27 Богу ли обитать на земле?! Если небу и небесам небес вместить Тебя не дано, как вместит Тебя этот Храм, который построил я? |
28 Внемли, о ГОСПОДИ, Боже мой, мольбе моей, молитве слуги Своего! Услышь вопль и молитву, которую слуга Твой ныне возносит перед Тобою. |
29 Взирай открытыми очами Своими на Храм этот днем и ночью, на место это, где, по слову Твоему, будет имя Твое, и да будет услышана Тобой та молитва, которую слуга Твой будет возносить на этом месте. |
30 Внемли мольбам, которые слуга Твой и народ Твой Израиль будут возносить на этом месте, услышь в небесной обители Своей, услышь и помилуй! |
31 |
32 тогда услышь с небес и рассуди слуг Твоих. Воздай злодею, пусть на голову его обрушится его же зло, а невинного оправдай и воздай ему за его праведность. |
33 |
34 тогда услышь их на небесах и прости грех народа Твоего, Израиля, и верни их на ту землю, которую Ты дал их праотцам. |
35 |
36 тогда услышь их на небесах и прости грех слугам Твоим, народу Твоему Израилю, научи их ходить по пути добра и даруй дождь земле, которую Ты дал народу Своему во владение. |
37 |
38 тогда все мольбы и молитвы каждого человека из народа Твоего, Израиля, в скорби сердца простирающего руки на месте этом, |
39 услышь с небес, из обители Своей, и помилуй, и ответь! Каждому воздай по делам его, ведь Ты знаешь, что у человека в сердце, — Ты один знаешь все мысли человека, — |
40 чтобы благоговели они пред Тобой, пока живут на этой земле, которую дал Ты праотцам нашим. |
41 |
42 ибо и там прослышат о Твоем великом имени и о могучей Твоей руке, простертой длани, — и станет молиться в этом Храме, |
43 услышь его с небес, из обители Своей, и исполни всё, о чем попросит Тебя этот пришлый человек: пусть все народы земли познают имя Твое и будут благоговеть пред Тобой, как и народ Твой, Израиль. Пусть они узнают, что Твое имя носит этот Храм, который я построил. |
44 |
45 тогда услышь на небесах их мольбу, их молитву и рассуди их по правде. |
46 |
47 и если они раскаются всем сердцем в той стране, куда будут изгнаны, и станут молить Тебя, говоря: „Мы грешили, мы поступали беззаконно и нечестиво“, |
48 если обратятся к Тебе всем сердцем, всей душою в той земле, где оказались в плену, куда были угнаны, если будут молиться, повернувшись лицом к своей земле, которую Ты дал праотцам их, к городу, который Ты избрал, и к Храму, который я построил для имени Твоего, — |
49 тогда услышь их мольбу, их молитву, с небес, из обители Своей, и рассуди их по правде. |
50 Прости народу Твоему, согрешившему пред Тобой, все преступления их и пробуди сострадание к ним в угнетателях, |
51 ибо они — народ Твой и наследие Твое, ведь Ты вывел их из Египта, из плавильной печи извлек. |
52 Взирай открытыми очами Своими и услышь просьбу слуги Твоего и просьбу народа Твоего, Израиля, выслушай их молитву, |
53 ибо Ты избрал их из всех народов земли Себе в наследие, как обещал через слугу Своего Моисея, когда вывел наших праотцев из Египта, Владыка ГОСПОДИ!» |
54 |
55 |
56 «Благословен ГОСПОДЬ, давший, по Своему обещанию, отдохновение народу Своему, Израилю, и до единого слова исполнивший те благие обещания, что дал слуге Своему Моисею. |
57 Пусть будет с нами ГОСПОДЬ, Бог наш, как был с праотцами нашими, пусть не оставит Он и не покинет нас, |
58 но обратит к Себе наши сердца, чтобы мы всегда следовали Его путями и хранили заповеди, уставы и наставления Его, что заповедал Он праотцам нашим. |
59 Пусть слова этой просьбы моей к ГОСПОДУ днем и ночью будут близки ГОСПОДУ, Богу нашему, чтобы день за днем судил Он по справедливости слугу Своего и народ Свой, Израиль. |
60 Пусть узнают все народы земли, что ГОСПОДЬ — Бог, и нет иного бога, |
61 и пусть будет сердце ваше всецело с ГОСПОДОМ, Богом нашим, чтобы поступать нам по уставам Его и хранить заповеди Его, как сегодня». |
62 |
63 В благодарственный дар Соломон принес Господу двадцать две тысячи быков и сто двадцать тысяч овец.Так царь и израильтяне освятили Храм ГОСПОДЕНЬ. |
64 В тот же день Соломон освятил середину двора перед входом в Храм ГОСПОДЕНЬ: там он принес всесожжения, хлебный дар и сжигаемый жир благодарственных жертв, потому что медный жертвенник, что стоял пред лицом ГОСПОДА, был слишком мал, чтобы вместить всесожжения, хлебный дар и сжигаемый жир благодарственных жертв. |
65 |
66 На пятнадцатый день Соломон распустил народ по домам, люди благословили царя и разошлись по домам, ликуя и радуясь всем сердцем тому благу, что совершил ГОСПОДЬ для слуги Своего Давида и народа Своего, Израиля. |
1-а царiвРозділ 8 |
1 |
2 І були зі́брані до царя Соломона всі ізра́їльтяни в свято в місяці етанім, він — місяць сьомий. |
3 І поприхо́дили всі Ізраїлеві старші́, а священики поне́сли ковчега. |
4 І поне́сли вони Господнього ковчега, і скинію заповіту та всі святі речі, що в ковчезі; і поне́сли їх священики та Левити. |
5 А цар Соломон та вся Ізраїлева громада, що зібралися при ньому, були з ним перед ковчегом, і прино́сили в жертву худобу дрібну́ та худобу велику, що через мно́гість не була вона ані запи́сувана, ані лі́чена. |
6 І вне́сли священики ковчега Господнього заповіту до девіру храму, до Святого Святих, під кри́ла херувимів. |
7 Бо херувими простяга́ли кри́ла над місцем ковчегу, і́ заті́нювали херувими над ковчегом та над його держака́ми зве́рху. |
8 А ті держаки́ були довгі, і голо́вки тих держакі́в були видні з святині перед найсвятішим, а зназо́вні не були́ видні. І вони там аж до цього дня. |
9 У ковчезі не було нічо́го, тільки дві камінні табли́ці, що поклав туди Мойсей на Хори́ві, коли Господь склав був заповіта з Ізраїлевими синами при виході їх з єгипетського кра́ю. |
10 І сталося, як священики вихо́дили з святині, то хмара напо́внила Господній храм. |
11 І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня напо́внила Господній храм! |
12 |
13 Буду́ючи, я збудува́в оцей храм, на осе́лю Тобі, місце Твого пробува́ння навіки“! |
14 І повернув цар обличчя своє, та й поблагословив Ізраїлів збір, увесь же Ізраїлів збір стояв. |
15 І він сказав: „Благослове́нний Господь, Бог Ізраїлів, що Своїми устами говорив був із моїм батьком Давидом, і рукою Своєю тепер ви́конав, говорячи: |
16 Від того дня, коли Я вивів Свій наро́д, Ізраїля, з Єгипту, Я не вибрав Собі міста зо всіх Ізраїлевих племе́н, щоб збудувати храм на пробува́ння Мого Йме́ння там. І вибрав Я Давида, щоб був над Моїм Ізраїлевим наро́дом. |
17 І було на серці мого батька Давида збудувати храм для Йме́ння Господа, Бога Ізраїля. |
18 Та сказав Господь до мого батька Давида: За те, що на твоєму серці було збудувати храм для Йме́ння Мого, ти зробив добре, що було тобі це на серці. |
19 Тільки ти не збуду́єш цього храму, але син твій, що ви́йде із сте́гон твоїх, — він збудує цей дім для Йме́ння Мого! |
20 І ви́конав Господь Своє слово, що Він говорив. І став я на місце батька мого Давида, та й сів на Ізраїлевому троні, як говорив був Господь, і я збудував оцей храм для Ймення Господа, Бога Ізраїлевого. |
21 І встановив я там місце для ковчега, де Господній заповіт, якого Він склав із нашими батьками, коли виводив їх з єгипетського кра́ю.“ |
22 |
23 „Господи, Боже Ізраїлів! Нема подібного Тобі Бога на небеса́х угорі́ та на землі до́лі. Ти стережеш заповіта та милість для Своїх рабів, що ходять перед Твоїм лицем усім своїм серцем. |
24 Ти доде́ржав Своє́му рабові, Давидові, ба́тькові моєму, те, що говорив йому. І говорив Ти йому Своїми устами, а рукою Своєю виконав, як цього дня. |
25 А тепер, Господи, Боже Ізраїлів, додерж для Свого раба Давида, мого́ батька, те, що говорив був йому, кажучи: Не буде в тебе перево́ду з-перед лиця Мого ніко́му з тих, що сиді́тимуть на Ізраїлевім троні, якщо тільки сини твої бу́дуть держа́тися своїх доріг, щоб ходити перед Моїм лицем, як ти ходив перед лицем Моїм. |
26 А тепер, Боже Ізраїлів, нехай буде запе́внене слово Твоє, яке Ти говорив рабові Своєму Давидові, моєму батькові. |
27 Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небо небе́с не обійма́ють Тебе, — що́ ж тоді храм той, що я збудува́в? |
28 Та Ти згля́нешся на молитву Свого раба та на його блага́ння, Господи, Боже мій, щоб почути спів та молитву, якою раб твій мо́литься перед лицем Твоїм сьогодні, |
29 щоб очі Твої були відкриті на цей храм уночі та вдень, на те місце, про яке Ти сказав: Нехай буде Йме́ння Моє там, щоб почути молитву, якою буде моли́тися Твій раб на цьому місці! |
30 І Ти будеш прислуха́тися до блага́ння Свого́ раба, та Свого народу, Ізраїля, що будуть молитися на цьому місці. А Ти почуєш на місці Свого пробува́ння, на небесах, — і почуєш, і про́стиш. |
31 Як згріши́ть люди́на проти свого ближнього, і вимага́тимуть від нього клятви, щоб він поклявся, і для клятви при́йдуть перед Твій же́ртівник у цьому храмі, |
32 то Ти почуєш із небе́с, і зробиш, і розсу́диш Своїх рабів, — осу́диш несправедливого, щоб дати його дорогу на його голову, і всправедли́виш праведного, щоб віддати йому за його справедливістю. |
33 Коли Твій народ, Ізраїль, буде вдарений ворогом за те, що прогріши́в Тобі, і коли вони зве́рнуться до Те́бе, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, і будуть моли́тися, і будуть благати Тебе в цьому храмі, |
34 то Ти почуєш із небес, і про́стиш гріх наро́ду Свого, Ізраїля, і ве́рнеш їх до землі, яку дав Ти їхнім батькам. |
35 Коли замкне́ться небо й не буде дощу́, бо прогріша́ться Тобі, то коли знову вони помо́ляться на цьому місці, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, — і від гріха́ свого відве́рнуться, бо Ти будеш їх впокоря́ти, — |
36 то Ти почуєш на небеса́х, і про́стиш гріх Своїх рабів та народу Свого, Ізраїля, бо покажеш їм ту добру дорогу, якою вони пі́дуть, і Ти даси́ дощ на край Свій, якого Ти дав Своєму наро́дові на спа́дщину. |
37 Голод коли бу́де в кра́ю, морови́ця коли буде, посу́ха, жовта́чка, сарана́, черва́ коли бу́де, коли його ворог стане тісни́ти його́ в краю́ міст його, коли буде яка пора́за, яка хвороба, — |
38 усяка молитва, усяке блага́ння, що буде від якої люди́ни чи від усього наро́ду Твого, Ізраїля, коли кожен почує рану свого серця, і простя́гне руки свої до цього храму, |
39 то Ти почуєш із небе́с, із місця постійного пробува́ння Свого, — і прости́ш, і зробиш, і даси кожному за всіма́ його дорогами, бо Ти Сам знаєш серце всіх лю́дських синів, |
40 щоб вони боялися Тебе по всі дні, доки вони жи́тимуть на пове́рхні землі, яку Ти дав батькам нашим. |
41 Також і чужи́нця, що він не з наро́ду Твого́, Ізраїля, і він при́йде з далекого кра́ю ради Йме́ння Твого́, — |
42 бо почують і вони про велике Ім'я́ Твоє, і про сильну руку Твою та про ви́тягнене раме́но Твоє, — і при́йде він і помолиться в цьому храмі, |
43 Ти почуєш це з небе́с, місця постійного пробува́ння Свого́, і зробиш усе, про що буде кли́кати до Тебе той чужи́нець, щоб усі народи землі пізнали Ім'я́ Твоє, щоб боялися Тебе, як народ Твій, Ізраїль, і щоб пізнали вони, що Ім'ям́ Твоїм на́звано цей храм, що я збудува́в. |
44 Коли народ Твій ви́йде на війну́ на свого ворога, дорогою, якою Ти пошлеш їх, і помо́ляться вони до Господа в напрямі до міста, що Ти вибрав його, та храму, що я збудував для Йме́ння Твого́, |
45 то почуєш Ти з неба їхню молитву та їхнє блага́ння, — і вчиниш їм суд! |
46 Коли вони згріша́ть Тобі, — бо немає люди́ни, щоб вона не згрішила, — і Ти розгні́ваєшся на них, і віддаси́ їх во́рогові, а їхні полони́телі відведу́ть їх у неволю до ворожого кра́ю далекого чи близько́го, |
47 і коли вони при́йдуть до розуму в краю́, куди взяті в неволю, і наве́рнуться, і будуть благати Тебе в краю́ полони́телів своїх, говорячи: Ми згрішили, і безбожне чинили, були́ ми винні; |
48 і коли вони наве́рнуться до Тебе всім своїм серцем і всією душею своєю в краю́ ворогів своїх, що їх понево́лили, і помо́ляться до Те́бе в напрямі до свого кра́ю, що Ти дав їхнім батькам, у напрямі міста, яке Ти вибрав, та храму, що я збудував для Імени Твого́, |
49 то Ти почуєш на небеса́х, постійному місті пробува́ння Свого́, їхню молитву та їхнє блага́ння, і зробиш їм суд, |
50 і пробачиш Своєму наро́дові, що́ вони згрішили Тобі, і всі їхні провини, що завини́ли проти Тебе, і нахи́лиш до любови полони́телів їхніх, і вони змилосе́рдяться над ними, |
51 бо вони — наро́д Твій та наді́л Твій, яке Ти вивів з Єгипту, з сере́дини залізної гутни́чої пе́чі, — |
52 щоб очі Твої були́ відкриті на блага́ння Твого́ раба та на блага́ння народу Твого, Ізраїля, щоб прислу́хуватися до них, коли вони кли́катимуть до Тебе. |
53 Бо Ти виділив їх зо всіх народів Собі на наді́л, як говорив був через Мойсея, Свого раба, коли Ти виво́див наших батьків із Єгипту, Владико мій, Господи!“ |
54 І сталося, як Соломон скінчи́в цю молитву й блага́ння до Господа, то він устав від Господнього же́ртівника, де він стояв на колінах своїх, а руки його були простя́гнені до неба. |
55 I встав він, і поблагослови́в усі Ізраїлеві збори, говорячи сильним голосом: |
56 „Благословенний Госпо́дь, що дав мир Своєму наро́дові, Ізраїлеві, усе, як обіцяв був, — не відпало ані одне слово зо всіх Його добрих слів, які Він говорив був через раба Свого Мойсея. |
57 Нехай буде Госпо́дь, Бог наш, з нами, як був Він із нашими батьками, нехай Він не опустить нас, нехай Він не покине нас, |
58 щоб прихиля́ти наше серце до Себе, щоб ми ходили всіма́ Його дорогами, щоб ми дотримувалися нака́зів Його, і уставів Його та постанов Його, як і Він наказав був нашим батькам. |
59 І нехай бу́дуть оці слова мої, якими я благав перед Господнім лицем, близькі́ до Господа вдень та вночі, щоб чинити суд для раба Свого́ та суд для Свого наро́ду, Ізраїля, день-у-день, |
60 щоб знали всі народи землі, що Господь — Він Бог, і нема вже іншого! |
61 І нехай буде все серце ваше з Господом, Богом нашим, щоб ходити постановами Його та щоб перестеріга́ти заповіді Його, як цього дня!“ |
62 А цар та ввесь Ізраїль з ним прине́сли жертву перед Господнім лицем. |
63 І приніс Соломон жертву для мирних жертов, що прино́сив для Господа: двадцять і дві тисячі худоби великої, а худоби дрібно́ї — сто й двадцять тисяч. І ви́конали освячення Господнього храму цар та всі Ізраїлеві сини. |
64 Того дня цар освятив сере́дину дво́ру, що перед храмом Господнім, бо пригото́вив там цілопа́лення й хлібну жертву та лій мирних жертов, бо мідяни́й же́ртівник, що перед Господнім лицем, був мали́й для прийняття́ цілопа́лення й хлібної жертви та лою мирних жертов. |
65 І вчинив Соломон того ча́су свято, і з ним увесь Ізраїль, збір великий, що зійшовся звідти, де йдеться до Гамату аж до єгипетського потоку, перед лицем Господа, нашого Бога, сім день і сім день, — чотирна́дцять день. |
66 Во́сьмого дня він відпусти́в народ, а вони поблагослови́ли царя та й пішли до наметів своїх, радісні та веселосерді через усе те добро, що Господь учинив Своє́му рабові Давидові та Своєму наро́дові Ізраїлеві. |
Третья книга царствГлава 8 |
1-а царiвРозділ 8 |
1 |
1 |
2 Все израильтяне собрались у Соломона на праздник в месяце этаним (седьмом месяце года). |
2 І були зі́брані до царя Соломона всі ізра́їльтяни в свято в місяці етанім, він — місяць сьомий. |
3 Когда все старейшины Израилевы были в сборе, священники подняли ковчег |
3 І поприхо́дили всі Ізраїлеві старші́, а священики поне́сли ковчега. |
4 и понесли вместе с левитами ковчег ГОСПОДЕНЬ, Шатер Откровения и всю священную утварь, что была в Шатре. |
4 І поне́сли вони Господнього ковчега, і скинію заповіту та всі святі речі, що в ковчезі; і поне́сли їх священики та Левити. |
5 А царь Соломон и вся община Израиля, собравшаяся к царю перед ковчегом, принесли в жертву столько овец и быков, что и не счесть и не перечислить. |
5 А цар Соломон та вся Ізраїлева громада, що зібралися при ньому, були з ним перед ковчегом, і прино́сили в жертву худобу дрібну́ та худобу велику, що через мно́гість не була вона ані запи́сувана, ані лі́чена. |
6 |
6 І вне́сли священики ковчега Господнього заповіту до девіру храму, до Святого Святих, під кри́ла херувимів. |
7 Херувимы распростирали свои крылья над местом, где стоял ковчег, укрывая ковчег и шесты, на которых его носили. |
7 Бо херувими простяга́ли кри́ла над місцем ковчегу, і́ заті́нювали херувими над ковчегом та над його держака́ми зве́рху. |
8 Шесты выступали за ковчег настолько, что их концы были видны стоящим впереди во внутреннем святилище, но снаружи они не были видны. Так оно и поныне. |
8 А ті держаки́ були довгі, і голо́вки тих держакі́в були видні з святині перед найсвятішим, а зназо́вні не були́ видні. І вони там аж до цього дня. |
9 Внутри ковчега не было ничего, кроме двух каменных скрижалей, которые туда положил Моисей на горе Хорив: то был Завет, Союз, заключенный ГОСПОДОМ с израильтянами после исхода их из Египта. |
9 У ковчезі не було нічо́го, тільки дві камінні табли́ці, що поклав туди Мойсей на Хори́ві, коли Господь склав був заповіта з Ізраїлевими синами при виході їх з єгипетського кра́ю. |
10 Когда священники выходили из святилища, облако наполнило Храм, |
10 І сталося, як священики вихо́дили з святині, то хмара напо́внила Господній храм. |
11 и не могли больше священники стоять и совершать служение, потому что Слава ГОСПОДНЯ наполнила Храм ГОСПОДЕНЬ. |
11 І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня напо́внила Господній храм! |
12 |
12 |
13 |
13 Буду́ючи, я збудува́в оцей храм, на осе́лю Тобі, місце Твого пробува́ння навіки“! |
14 |
14 І повернув цар обличчя своє, та й поблагословив Ізраїлів збір, увесь же Ізраїлів збір стояв. |
15 и сказал: «Благословен ГОСПОДЬ, Бог Израилев! Он свершил рукой Своей то, что Сам заповедал отцу моему Давиду, когда говорил ему: |
15 І він сказав: „Благослове́нний Господь, Бог Ізраїлів, що Своїми устами говорив був із моїм батьком Давидом, і рукою Своєю тепер ви́конав, говорячи: |
16 „С того дня как Я вывел народ Мой, Израиль, из Египта, Я не избирал ни одного города из всех племен Израиля, чтобы построить в нем Храм для имени Моего; но избрал Я Давида, чтобы правил он народом Моим, Израилем“. |
16 Від того дня, коли Я вивів Свій наро́д, Ізраїля, з Єгипту, Я не вибрав Собі міста зо всіх Ізраїлевих племе́н, щоб збудувати храм на пробува́ння Мого Йме́ння там. І вибрав Я Давида, щоб був над Моїм Ізраїлевим наро́дом. |
17 Отец мой Давид всем сердцем желал построить Храм для имени ГОСПОДА, Бога Израилева. |
17 І було на серці мого батька Давида збудувати храм для Йме́ння Господа, Бога Ізраїля. |
18 Но ГОСПОДЬ сказал отцу моему Давиду: „Желание твое благое — построить Храм для имени Моего. |
18 Та сказав Господь до мого батька Давида: За те, що на твоєму серці було збудувати храм для Йме́ння Мого, ти зробив добре, що було тобі це на серці. |
19 Но не ты построишь этот Храм, а сын твой, рожденный от тебя, — он построит Храм для имени Моего“. |
19 Тільки ти не збуду́єш цього храму, але син твій, що ви́йде із сте́гон твоїх, — він збудує цей дім для Йме́ння Мого! |
20 И ныне ГОСПОДЬ исполнил Свое обещание: я, наследник отца моего Давида, взошел на престол Израилев, как заповедал ГОСПОДЬ, и построил Храм для имени ГОСПОДА, Бога Израилева, |
20 І ви́конав Господь Своє слово, що Він говорив. І став я на місце батька мого Давида, та й сів на Ізраїлевому троні, як говорив був Господь, і я збудував оцей храм для Ймення Господа, Бога Ізраїлевого. |
21 и устроил в нем место для ковчега, где хранится Завет, Союз, что ГОСПОДЬ заключил с нашими праотцами, когда вывел их из Египта». |
21 І встановив я там місце для ковчега, де Господній заповіт, якого Він склав із нашими батьками, коли виводив їх з єгипетського кра́ю.“ |
22 |
22 |
23 и сказал: «ГОСПОДИ, Боже Израилев! Нет бога, подобного Тебе, ни на небе, вверху, ни на земле, внизу! Ты хранишь верность Завету, Союзу, и неизменен в любви Своей к слугам Твоим, которые служат Тебе всем сердцем. |
23 „Господи, Боже Ізраїлів! Нема подібного Тобі Бога на небеса́х угорі́ та на землі до́лі. Ти стережеш заповіта та милість для Своїх рабів, що ходять перед Твоїм лицем усім своїм серцем. |
24 Ныне Ты исполнил обещание Свое, данное слуге Твоему Давиду, моему отцу; и ныне Ты Своей рукою исполнил то, что изрек устами Своими. |
24 Ти доде́ржав Своє́му рабові, Давидові, ба́тькові моєму, те, що говорив йому. І говорив Ти йому Своїми устами, а рукою Своєю виконав, як цього дня. |
25 И ныне, ГОСПОДИ, Боже Израилев, сдержи и другое Свое обещание, данное слуге Твоему Давиду, моему отцу, ведь Ты сказал: „Никогда не лишишься ты наследника, сидящего пред Моими очами на престоле израильском, если только сыновья твои будут идти праведными путями и следовать Закону Моему, как следовал ему ты предо Мною“. |
25 А тепер, Господи, Боже Ізраїлів, додерж для Свого раба Давида, мого́ батька, те, що говорив був йому, кажучи: Не буде в тебе перево́ду з-перед лиця Мого ніко́му з тих, що сиді́тимуть на Ізраїлевім троні, якщо тільки сини твої бу́дуть держа́тися своїх доріг, щоб ходити перед Моїм лицем, як ти ходив перед лицем Моїм. |
26 А теперь, Боже Израилев, прошу, да сбудутся Твои обещания, которые Ты дал слуге Своему и отцу моему Давиду. |
26 А тепер, Боже Ізраїлів, нехай буде запе́внене слово Твоє, яке Ти говорив рабові Своєму Давидові, моєму батькові. |
27 Богу ли обитать на земле?! Если небу и небесам небес вместить Тебя не дано, как вместит Тебя этот Храм, который построил я? |
27 Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небо небе́с не обійма́ють Тебе, — що́ ж тоді храм той, що я збудува́в? |
28 Внемли, о ГОСПОДИ, Боже мой, мольбе моей, молитве слуги Своего! Услышь вопль и молитву, которую слуга Твой ныне возносит перед Тобою. |
28 Та Ти згля́нешся на молитву Свого раба та на його блага́ння, Господи, Боже мій, щоб почути спів та молитву, якою раб твій мо́литься перед лицем Твоїм сьогодні, |
29 Взирай открытыми очами Своими на Храм этот днем и ночью, на место это, где, по слову Твоему, будет имя Твое, и да будет услышана Тобой та молитва, которую слуга Твой будет возносить на этом месте. |
29 щоб очі Твої були відкриті на цей храм уночі та вдень, на те місце, про яке Ти сказав: Нехай буде Йме́ння Моє там, щоб почути молитву, якою буде моли́тися Твій раб на цьому місці! |
30 Внемли мольбам, которые слуга Твой и народ Твой Израиль будут возносить на этом месте, услышь в небесной обители Своей, услышь и помилуй! |
30 І Ти будеш прислуха́тися до блага́ння Свого́ раба, та Свого народу, Ізраїля, що будуть молитися на цьому місці. А Ти почуєш на місці Свого пробува́ння, на небесах, — і почуєш, і про́стиш. |
31 |
31 Як згріши́ть люди́на проти свого ближнього, і вимага́тимуть від нього клятви, щоб він поклявся, і для клятви при́йдуть перед Твій же́ртівник у цьому храмі, |
32 тогда услышь с небес и рассуди слуг Твоих. Воздай злодею, пусть на голову его обрушится его же зло, а невинного оправдай и воздай ему за его праведность. |
32 то Ти почуєш із небе́с, і зробиш, і розсу́диш Своїх рабів, — осу́диш несправедливого, щоб дати його дорогу на його голову, і всправедли́виш праведного, щоб віддати йому за його справедливістю. |
33 |
33 Коли Твій народ, Ізраїль, буде вдарений ворогом за те, що прогріши́в Тобі, і коли вони зве́рнуться до Те́бе, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, і будуть моли́тися, і будуть благати Тебе в цьому храмі, |
34 тогда услышь их на небесах и прости грех народа Твоего, Израиля, и верни их на ту землю, которую Ты дал их праотцам. |
34 то Ти почуєш із небес, і про́стиш гріх наро́ду Свого, Ізраїля, і ве́рнеш їх до землі, яку дав Ти їхнім батькам. |
35 |
35 Коли замкне́ться небо й не буде дощу́, бо прогріша́ться Тобі, то коли знову вони помо́ляться на цьому місці, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, — і від гріха́ свого відве́рнуться, бо Ти будеш їх впокоря́ти, — |
36 тогда услышь их на небесах и прости грех слугам Твоим, народу Твоему Израилю, научи их ходить по пути добра и даруй дождь земле, которую Ты дал народу Своему во владение. |
36 то Ти почуєш на небеса́х, і про́стиш гріх Своїх рабів та народу Свого, Ізраїля, бо покажеш їм ту добру дорогу, якою вони пі́дуть, і Ти даси́ дощ на край Свій, якого Ти дав Своєму наро́дові на спа́дщину. |
37 |
37 Голод коли бу́де в кра́ю, морови́ця коли буде, посу́ха, жовта́чка, сарана́, черва́ коли бу́де, коли його ворог стане тісни́ти його́ в краю́ міст його, коли буде яка пора́за, яка хвороба, — |
38 тогда все мольбы и молитвы каждого человека из народа Твоего, Израиля, в скорби сердца простирающего руки на месте этом, |
38 усяка молитва, усяке блага́ння, що буде від якої люди́ни чи від усього наро́ду Твого, Ізраїля, коли кожен почує рану свого серця, і простя́гне руки свої до цього храму, |
39 услышь с небес, из обители Своей, и помилуй, и ответь! Каждому воздай по делам его, ведь Ты знаешь, что у человека в сердце, — Ты один знаешь все мысли человека, — |
39 то Ти почуєш із небе́с, із місця постійного пробува́ння Свого, — і прости́ш, і зробиш, і даси кожному за всіма́ його дорогами, бо Ти Сам знаєш серце всіх лю́дських синів, |
40 чтобы благоговели они пред Тобой, пока живут на этой земле, которую дал Ты праотцам нашим. |
40 щоб вони боялися Тебе по всі дні, доки вони жи́тимуть на пове́рхні землі, яку Ти дав батькам нашим. |
41 |
41 Також і чужи́нця, що він не з наро́ду Твого́, Ізраїля, і він при́йде з далекого кра́ю ради Йме́ння Твого́, — |
42 ибо и там прослышат о Твоем великом имени и о могучей Твоей руке, простертой длани, — и станет молиться в этом Храме, |
42 бо почують і вони про велике Ім'я́ Твоє, і про сильну руку Твою та про ви́тягнене раме́но Твоє, — і при́йде він і помолиться в цьому храмі, |
43 услышь его с небес, из обители Своей, и исполни всё, о чем попросит Тебя этот пришлый человек: пусть все народы земли познают имя Твое и будут благоговеть пред Тобой, как и народ Твой, Израиль. Пусть они узнают, что Твое имя носит этот Храм, который я построил. |
43 Ти почуєш це з небе́с, місця постійного пробува́ння Свого́, і зробиш усе, про що буде кли́кати до Тебе той чужи́нець, щоб усі народи землі пізнали Ім'я́ Твоє, щоб боялися Тебе, як народ Твій, Ізраїль, і щоб пізнали вони, що Ім'ям́ Твоїм на́звано цей храм, що я збудува́в. |
44 |
44 Коли народ Твій ви́йде на війну́ на свого ворога, дорогою, якою Ти пошлеш їх, і помо́ляться вони до Господа в напрямі до міста, що Ти вибрав його, та храму, що я збудував для Йме́ння Твого́, |
45 тогда услышь на небесах их мольбу, их молитву и рассуди их по правде. |
45 то почуєш Ти з неба їхню молитву та їхнє блага́ння, — і вчиниш їм суд! |
46 |
46 Коли вони згріша́ть Тобі, — бо немає люди́ни, щоб вона не згрішила, — і Ти розгні́ваєшся на них, і віддаси́ їх во́рогові, а їхні полони́телі відведу́ть їх у неволю до ворожого кра́ю далекого чи близько́го, |
47 и если они раскаются всем сердцем в той стране, куда будут изгнаны, и станут молить Тебя, говоря: „Мы грешили, мы поступали беззаконно и нечестиво“, |
47 і коли вони при́йдуть до розуму в краю́, куди взяті в неволю, і наве́рнуться, і будуть благати Тебе в краю́ полони́телів своїх, говорячи: Ми згрішили, і безбожне чинили, були́ ми винні; |
48 если обратятся к Тебе всем сердцем, всей душою в той земле, где оказались в плену, куда были угнаны, если будут молиться, повернувшись лицом к своей земле, которую Ты дал праотцам их, к городу, который Ты избрал, и к Храму, который я построил для имени Твоего, — |
48 і коли вони наве́рнуться до Тебе всім своїм серцем і всією душею своєю в краю́ ворогів своїх, що їх понево́лили, і помо́ляться до Те́бе в напрямі до свого кра́ю, що Ти дав їхнім батькам, у напрямі міста, яке Ти вибрав, та храму, що я збудував для Імени Твого́, |
49 тогда услышь их мольбу, их молитву, с небес, из обители Своей, и рассуди их по правде. |
49 то Ти почуєш на небеса́х, постійному місті пробува́ння Свого́, їхню молитву та їхнє блага́ння, і зробиш їм суд, |
50 Прости народу Твоему, согрешившему пред Тобой, все преступления их и пробуди сострадание к ним в угнетателях, |
50 і пробачиш Своєму наро́дові, що́ вони згрішили Тобі, і всі їхні провини, що завини́ли проти Тебе, і нахи́лиш до любови полони́телів їхніх, і вони змилосе́рдяться над ними, |
51 ибо они — народ Твой и наследие Твое, ведь Ты вывел их из Египта, из плавильной печи извлек. |
51 бо вони — наро́д Твій та наді́л Твій, яке Ти вивів з Єгипту, з сере́дини залізної гутни́чої пе́чі, — |
52 Взирай открытыми очами Своими и услышь просьбу слуги Твоего и просьбу народа Твоего, Израиля, выслушай их молитву, |
52 щоб очі Твої були́ відкриті на блага́ння Твого́ раба та на блага́ння народу Твого, Ізраїля, щоб прислу́хуватися до них, коли вони кли́катимуть до Тебе. |
53 ибо Ты избрал их из всех народов земли Себе в наследие, как обещал через слугу Своего Моисея, когда вывел наших праотцев из Египта, Владыка ГОСПОДИ!» |
53 Бо Ти виділив їх зо всіх народів Собі на наді́л, як говорив був через Мойсея, Свого раба, коли Ти виво́див наших батьків із Єгипту, Владико мій, Господи!“ |
54 |
54 І сталося, як Соломон скінчи́в цю молитву й блага́ння до Господа, то він устав від Господнього же́ртівника, де він стояв на колінах своїх, а руки його були простя́гнені до неба. |
55 |
55 I встав він, і поблагослови́в усі Ізраїлеві збори, говорячи сильним голосом: |
56 «Благословен ГОСПОДЬ, давший, по Своему обещанию, отдохновение народу Своему, Израилю, и до единого слова исполнивший те благие обещания, что дал слуге Своему Моисею. |
56 „Благословенний Госпо́дь, що дав мир Своєму наро́дові, Ізраїлеві, усе, як обіцяв був, — не відпало ані одне слово зо всіх Його добрих слів, які Він говорив був через раба Свого Мойсея. |
57 Пусть будет с нами ГОСПОДЬ, Бог наш, как был с праотцами нашими, пусть не оставит Он и не покинет нас, |
57 Нехай буде Госпо́дь, Бог наш, з нами, як був Він із нашими батьками, нехай Він не опустить нас, нехай Він не покине нас, |
58 но обратит к Себе наши сердца, чтобы мы всегда следовали Его путями и хранили заповеди, уставы и наставления Его, что заповедал Он праотцам нашим. |
58 щоб прихиля́ти наше серце до Себе, щоб ми ходили всіма́ Його дорогами, щоб ми дотримувалися нака́зів Його, і уставів Його та постанов Його, як і Він наказав був нашим батькам. |
59 Пусть слова этой просьбы моей к ГОСПОДУ днем и ночью будут близки ГОСПОДУ, Богу нашему, чтобы день за днем судил Он по справедливости слугу Своего и народ Свой, Израиль. |
59 І нехай бу́дуть оці слова мої, якими я благав перед Господнім лицем, близькі́ до Господа вдень та вночі, щоб чинити суд для раба Свого́ та суд для Свого наро́ду, Ізраїля, день-у-день, |
60 Пусть узнают все народы земли, что ГОСПОДЬ — Бог, и нет иного бога, |
60 щоб знали всі народи землі, що Господь — Він Бог, і нема вже іншого! |
61 и пусть будет сердце ваше всецело с ГОСПОДОМ, Богом нашим, чтобы поступать нам по уставам Его и хранить заповеди Его, как сегодня». |
61 І нехай буде все серце ваше з Господом, Богом нашим, щоб ходити постановами Його та щоб перестеріга́ти заповіді Його, як цього дня!“ |
62 |
62 А цар та ввесь Ізраїль з ним прине́сли жертву перед Господнім лицем. |
63 В благодарственный дар Соломон принес Господу двадцать две тысячи быков и сто двадцать тысяч овец.Так царь и израильтяне освятили Храм ГОСПОДЕНЬ. |
63 І приніс Соломон жертву для мирних жертов, що прино́сив для Господа: двадцять і дві тисячі худоби великої, а худоби дрібно́ї — сто й двадцять тисяч. І ви́конали освячення Господнього храму цар та всі Ізраїлеві сини. |
64 В тот же день Соломон освятил середину двора перед входом в Храм ГОСПОДЕНЬ: там он принес всесожжения, хлебный дар и сжигаемый жир благодарственных жертв, потому что медный жертвенник, что стоял пред лицом ГОСПОДА, был слишком мал, чтобы вместить всесожжения, хлебный дар и сжигаемый жир благодарственных жертв. |
64 Того дня цар освятив сере́дину дво́ру, що перед храмом Господнім, бо пригото́вив там цілопа́лення й хлібну жертву та лій мирних жертов, бо мідяни́й же́ртівник, що перед Господнім лицем, був мали́й для прийняття́ цілопа́лення й хлібної жертви та лою мирних жертов. |
65 |
65 І вчинив Соломон того ча́су свято, і з ним увесь Ізраїль, збір великий, що зійшовся звідти, де йдеться до Гамату аж до єгипетського потоку, перед лицем Господа, нашого Бога, сім день і сім день, — чотирна́дцять день. |
66 На пятнадцатый день Соломон распустил народ по домам, люди благословили царя и разошлись по домам, ликуя и радуясь всем сердцем тому благу, что совершил ГОСПОДЬ для слуги Своего Давида и народа Своего, Израиля. |
66 Во́сьмого дня він відпусти́в народ, а вони поблагослови́ли царя та й пішли до наметів своїх, радісні та веселосерді через усе те добро, що Господь учинив Своє́му рабові Давидові та Своєму наро́дові Ізраїлеві. |